Innovations.com.ua. Поведінкова економіка про ілюзію “причина – наслідок”

Поведінкова економіка давно перейшла до категорії мейнстріму. Отримано першу Нобелівську премію, активно ведуться дослідження, видаються роботи та книги, зокрема, орієнтовані на широке коло читачів. У цьому контексті цікаво поглянути на те, чи стали ми приймати більш раціональні рішення завдяки досягненням науки. Якщо придивитися уважно, то виявиться, що відповідь буде негативною. Наприклад, дослідження вказують на те, що в ХХІ столітті інвестори роблять ті ж помилки, що й 30, чи 130 років тому.

Відомо, що в процесі прийняття рішень, які видаються нам раціональними, ми стаємо жертвами поведінкових упереджень (behavioral biases), які, за визначенням, є систематичними помилками пізнання та судження, що трапляються на нашому шляху в передбачливий спосіб за певних конкретних обставин. Ці помилки суттєво впливають на ті рішення, які ми приймаємо, на те, як і про що ми думаємо, та на те, що ми очікуємо чи бажаємо. Але якщо ми знаємо, що це за помилки та за яких обставин вони виникають, чому ми їх повторюємо?

Причина полягає не в тому, що ми не хочемо вчитися. Просто, намагаючись приймати більш раціональні рішення, ми кидаємо виклик своїй власній природі. Поведінкові упередження є прикладом того, що все має зворотну сторону медалі. Так само і людський мозок та процес мислення чи прийняття рішень має свої недоліки. Саме про один із таких недоліків – схильність бачити причинно-наслідкові зв’язки усюди – і йтиметься далі.

 

Визначення проблеми 

Якщо дещо узагальнити, то можна поставити питання: що об’єднує певну кількість бізнес-тренерів та авторів ділових бестселерів, гуру фінансових ринків, представників радикальних політичних поглядів, конспірологів, поціновувачів нетрадиційної медицини та економістів-аматорів? Відповідь є такою: неймовірна здатність знаходити прості пояснення складним проблемам, що рідко відповідають дійсності та не витримують критики, щойно тільки ідеї та твердження тестуються науковими методами.

Не йдеться про нечесність, адже така поведінка не є умисною. Бути впевненим у своїх можливостях, знаннях та ідеях значно більше, аніж на це існують справжні підстави, – загальнолюдська тенденція, яку називають Overconfidence Bias. В свою чергу, легкість, з якою люди роблять некоректні висновки, нехтуючи елементарними правилами статистики та принципами наукового пізнання, – це наслідок дії цілого ряду ефектів, які можна об’єднати під назвою “Ілюзія причини та ефекту” (The Illusion of Cause & Effect) – за мотивами назви однієї з глав книги “Невидима горила, і як ще нас обманює інтуїція” The Invisible Gorilla: And Other Ways Our Intuitions Deceive Us Деніела Сімонса та Кристофера Чабриса. І ось коли ці дві тенденції зустрічаються в одній людині, то залежно від уподобань і сфери занять, ми й отримуємо популяризацію ідей, які на перевірку опиняються лише черговими misleading statements, або, якщо простіше, то звичайним bullshit. Якщо дозволите ліричний відступ, часом, дуже шкода, що ми не маємо свого аналогу Penn & Teller: Bullshit! в Україні.

 

Приклади прояву 

Уявімо традиційну книгу в жанрі бізнес-літератури, що розповідає про причини успішності конкретних компаній. Як вона організована? Логічний ланцюжок має такий вигляд:

  1. Формуємо вибірку успішних компаній
  2. Аналізуємо їх шлях до успіху
  3. Визначаємо чинники, що найбільше підходять для пояснення досягнення успіху
  4. Формуємо список чинників, що приводять компанії до успіху
  5. Екстраполюємо результати аналізу від однієї компанії до бізнес-світу загалом.

У чому проблема? Можливо, в тому, що вкрай важко виділити чинники, які справді стали причинами успіху, адже ми не можемо простежити індивідуальний вплив кожного чинника окремо? Це теж. Проте найголовнішою логічною помилкою в такому процесі є те, що ми вже виділили успішні компанії від самого початку, і саме тому наш аналіз буде страждати від відомого науковцям і професіоналам фондового ринку Survivorship bias.

Іншими словами, ми не можемо знайти рецепти успіху, якщо будемо аналізувати лише успішні компанії. Адже ці рецепти могли застосовувати і ті компанії, що провалилися – ми просто не включили їх до вибірки, що аналізували. Наприклад, гіпотетично ми проаналізували 10 компаній і з’ясували, що всі вони активно впроваджують інновації – ось вам і рецепт успіху. Далі подивимося на всі компанії, що активно впроваджують інновації – припустімо їх буде 30. В результаті 30 компаній застосовують рецепт успіху, але лише 10 з них успіху досягають. Чи це насправді рецепт?

 

Причини виникнення

Вважається, що The Illusion of Cause & Effect виникає через комбінацію трьох властивостей нашого із вами мислення. Ця комбінація є такою:

  1. Ми автоматично шукаємо і розпізнаємо шаблони (паттерни) в тому, що нас оточує
  2. Ми інтуїтивно прирівнюємо кореляцію до причинно-наслідкового зв’язку
  3. Ми вважаємо: якщо подія А передувала події В, то подія А спричинила подію В.

Поговоримо про перше, адже пункти 2 та 3 – це ази статистики. В свою чергу, пункт 1 не видається очевидним, та й пояснити його незнанням статистики важко. Наприклад, люди бачать “прихований код” в Біблії, програють музичні композиції з кінця до початку та чують приховані послання, розпізнають обличчя на поверхні Марса, шукають пояснення динаміки фондових ринків залежно від довжини спідниць і багато-багато іншого. Частково це відбувається тому, що розуміння ймовірностей та випадкових процесів – не є сильною стороною нашого мозку.

Наприклад, ви могли чути про історію з алгоритмом випадкового порядку програвання музичних файлів компанії Apple? Через нарікання клієнтів, розробникам довелося замінити справді випадковий алгоритм скоригованим, адже поціновувачам музики здавалося, що треки звучать в якійсь хибній “не по-справжньому-випадковій” послідовності. Для поглиблення вивчення питання можна звернутися до книги Стівена Леві “Бездоганна річ: як iPod поєднав комерцію, культуру і крутизну” (The Perfect Thing: How the iPod Shuffles Commerce, Culture, and Coolness).

Далі цікавіше. Чи чули ви про SCIgen? Це програма, що генерує випадковий текст у вигляді наукової статті із графіками, таблицями та іншими необхідними атрибутами. Автори згенерували кілька таких “наукових статей”, вирішили опублікувати їх у кількох журналах та подати ці статті на конференції. Звісно, йдеться про низькорейтингові заходи та видання, але принаймні кілька людей сприйняло ці тексти як такі, що мають якийсь зміст.

Що змушує людей бути шукачами паттернів, а не шукачами суті? Вчені говорять про те, що ми усі маємо в нашій голові машину, яка працює в автономному режимі та у відповідь на інформацію завжди видає якусь версію пояснення. Тобто ми не зупиняємося перед набором фактів, які ми не можемо поєднати в логічну причинно-наслідкову історію. Якщо йдеться не про ситуацію, яку можна інтерпретувати (ситуації не типу 82*79=?), будьте впевнені, мозок обов’язково запропонує якийсь варіант пояснення. Якщо самої причини чи взаємозв’язку бракує, мозок їх вигадає.

 

Left brain interpreter

Для ілюстрації останньої тези скористаємося результатами відомих експериментів з пацієнтами, які мали хірургічно розділені ліву та праву півкулі мозку (експерименти проводив Майкл Газзаніга, більш детальну інформацію про них ви можете отримати в книзі Who’s in Charge?: Free Will and the Science of the Brain, відео схожого експерименту можна переглянути за цим посиланням).

Коротко розглянемо ідею та результати експерименту. Отже, маємо пацієнта із розділеними півкулями. На практиці це означає, що інформація, яка сприймається різними півкулями, оброблюється окремо. Зображення, показане справа, потрапляє до лівої півкулі, зліва – до правої. Зважаючи на те, що за мовлення (та, ймовірно, більшою мірою за свідоме розуміння) відповідає ліва півкуля – пацієнт може назвати лише той предмет, який він бачив справа. Якщо питати, що він бачив зліва, пацієнт скаже, що нічого не бачив. Проте, якщо його попросити намалювати те, “чого він не бачив”, він намалює саме те, що мав бачити (або якщо попросити підібрати відповідну картинку, то пацієнт її підбере коректно).

Власне експеримент. Пацієнт з розділеними півкулями дивиться в центр екрану. Зліва та справа від центру з’являються зображення: куряча лапка – справа (потрапляє до лівої півкулі) та зимова картинка – зліва (потрапляє до правої півкулі). Пацієнта просять підібрати зображення на картинках, які відповідають тому, що він бачив. Пам’ятаємо, що пацієнт усвідомлює лише ту інформацію, яка потрапила до лівої півкулі, але може також підібрати те, що відповідає інформації, яка потрапила до правої.

Пацієнт підбирає курку до курячої лапки та лопату – до зимового зображення, де було багато снігу. Його запитують: чому ти обрав лопату? Тут ще раз наголосимо, що пацієнт свідомо не знає, що він бачив сніг, адже ця інформація не потрапила до лівої півкулі. Пацієнт відповідає без жодної паузи: лопата для того, аби прибирати в курятнику. Тобто ліва півкуля мозку за мить створила логічний ланцюжок (за допомогою Left brain interpreter), який не відповідає дійсності. В той же час, він абсолютно впевнений в тому, що обрав лопату саме через те, що подумав про курятник.

 

Наслідки

Більшість людей, які мали нагоду прочитати “Мить: сила мислення без мислення” (Blink: The Power of Thinking Without Thinking) Малкольма Гладвела, роблять висновок, що потрібно довіряти своєму інстинкту, інтуїції, власному підсвідомому. Цей висновок базується на прикладах того, як інтуїція допомагала приймати більш ефективні рішення, а довгий та складний аналіз лише погіршував результат. І хоча сам Гладвел не робить заяв на кшталт “не слухай розум, нехай тебе інтуїція веде”, або “найкращі бізнес-рішення – це інтуїтивні рішення”, контекст це передбачає. Принаймні читачі лишаються із цим висновком.

Майже всі успішні автори використовують нашу слабкість перед Narrative Fallacy – схильністю сприймати послідовність фактів лише у вигляді історії, безперервний та зручний розвиток якої підміняє суть та значення цих фактів. Невірне розуміння можливостей інтуїції читачами – це результат дії двох факторів: 1) автор не пояснює, як ми приймаємо рішення і яка роль підсвідомого в цьому процесі (на відміну від більшості авторів книг з поведінкової економіки та нейронауки); 2) автор не говорить про те, що окремі випадки не становлять закономірності.

Насправді, без теорії, яка пояснює роль і функції свідомих та несвідомих процесів в процесі прийняття рішень, ми не зможемо інтерпретувати почуті історії коректно. Тому, якщо ви вважаєте, що найкращі бізнес-рішення приймаються завдяки інтуїції, хочу порадити книгу “Думати повільно й швидко” (Thinking, Fast and Slow), яку написав нобелевський лауреат Канеман Даніель; або ж будь-яку книгу про бізнес-фіаско. Виявляється, що на кожну історію про успіх інтуїції знайдеться своя історія про її провал.

Як ви тепер вже знаєте, ми всі є pattern-seeking creatures, тобто ми з легкістю бачимо сенс в усьому, що нас оточує. Тому, навіть знаючи про правила статистики, ми завжди будемо інтуїтивно бачити зв’язок в послідовності подій чи фактів – хочемо ми того чи ні. Це як ефект візуальних ілюзій – навіть коли ви знаєте, що то ілюзія, ви все одно її бачите.

Єдиний спосіб боротьби з цим – тестувати власні висновки та ідеї. Якщо ви маєте прийняти важливе рішення – впевніться, що ваша інтуїція вас не обманює, що ви насправді розумієте, які наслідки спричиняє який вчинок. Іншими словами, не довіряйте важливі рішення поведінковим упередженням (відхиленням), перевіряйте себе за допомогою логіки та наукових методів.

P.S. Із більшою кількістю цікавих прикладів ви можете ознайомитися в матеріалах моєї лекції, що була присвячена прийняттю, в першу чергу, інвестиційних рішень.

Leave a Reply